День з життя Н [2]

Сонце гріло все навкруги і дарувало посмішку кожному, хто любив тепло. Н вийшов на подвір'я і відправився на ставок годувати качок. 

                                                     
   Він був щасливий і в гарному дусі, разом зі своєю Мрією він ходив вздовж ставка і голосно сміявся, розповідаючи їй свої старі пригоди. 

   В ті хвилини серце Н було повне любові, тепла та щастя, коли з ним поруч була Мрія, він завжди почував себе потрібним. А коли людина відчуває себе потрібною - вона вдома. А коли ти вдома, то ти маєш спокій у душі і твоє життя набуває сенс, чи не так? Це саме було з Н, бо він нарешті мав сенс в своєму житті, мав почуття захисту та успіху. Він ніколи б не міг собі уявити, що одного разу він втратить все, що мав.

   Це був на диво дуже холодний день. Н вже тиждень був весь у справах, кудись поспішав, щось робив і не помічав життя. 

   Справи, як торнадо, закрутили його і віднесли далко-далеко від спокою.
   Н вирішив хоч на секунду присісти і відпочити, тому він відправився до ставка, де любив справляти час. Коли він прийшов, то вирішив відшукати Мрію, але ніде її не було. Н довго гукав, питав у всіх навколо, але ніхто її не бачив. Тоді він вирішив спитати у сонця, але помітив, що хмари затягнули все небо і не було навіть ні одного промінчика. 

   Стомлений і пригнічений він дивився на качок, які тихо сиділи і гойдалися на хвилях. Йому було самотньо, прикро і він відчував холод у серці, який заважав йому дихати. Без Мрії все втратило той сенс, який давав йому змогу по-справжньому жити. Н сварив себе, бо розумів, що всі ті справи, все те, що він не помічав навколо себе і відняло в нього Мрію, бо він не звертав на неї ніякої уваги.
   Розумів, що був зайнятий всім, крім головного світила свого життя - Мрії. Без неї в нього нічого не було, ніщо не дарувало йому того натхнення, тієї жаги до життя, що та маленька, але така велична подруга, що гріла своїми обіймами його серце та душу.

  Тоді він заплющив очі і зазирнув собі до серця, до наймудрішого радника і тихо прошепотів: "Мрія моя, без тебе в моєму житті вимкнуте світло, без тебе все вкрито чорно-білими барвами". Н зрозумів, що це і є найголовніше, те, без чого неможливо жити.

 І небо почало плакати. Дощ омив землю, а після цього сонце знову з'явилося і освітило все навкруги. Тоді він побачив Мрію на іншому березі і вони почали усміхатися один одному.
Н був знову щасливий, бо зрозумів, що життя без Мрії має чорно-білий колір, а з нею він сміявся сидячі на барвистій райдузі.